В мого роду - сто доріг, сто століть у мого роду...
Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, взявши у спадок все найкраще - мамину пісню, чистоту мови, любов до отчого краю, святе ставлення до хліба, родовідних традицій та обрядів. Куди б доля нас не закинула, ми неодмінно, нехай хоч і у спогадах, повертатимемося до незрадливого вогника – батьківської хати, маминої світлиці.
Хата для людини ставала усім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір’ю. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою віє від тебе, рідна хато! Перші спогади про хату – немов рожевий досвіток дитинства. З батьківської хати розпочинається пізнання світу. Усім найкращим, що є в нашій душі, ми завдячуємо батьківській хаті. Вона вчить цінувати хліб і сіль, вчить змалку поважати старших, буть терплячим, чесним і роботящим.
Тож нехай буде благословенна рідна хата! І навіть тоді, коли ми збудуємо найсучасніші розкішні будинки, все одно збережемо нашу хату для нащадків. Щоб бачили всі, щоб знали наші нащадки, під якими дахами народжувалися і виростали наші батьки, діди, прадіди, і набравшися сил, ішли від отчого порога перетворювати світи. Нехай же стоїть під суворим небом історії наша рідна батьківська хата, нехай красується в живому цвітінні соняшників і мальв, у барвистому полі веселки.
Немає коментарів:
Дописати коментар